Попри молодий вік, 26-річний старший лейтенант поліції, маючи чималий досвід роботи у слідстві, з початком повномасштабної війни свідомо долучився до зведений батальйону Національної поліції України «Цунамі», а згодом, здобувши там бойовий досвід, вступив до лав поліцейської штурмової бригади «Лють», у складі якої зараз і захищає Україну на Донецькому напрямку.
Пов’язати свою з долю з поліцією Олександр Сікорський вирішив ще у 2016 році. Згадуючи, каже: «На вибір майбутньої професії неабияк вплинули трагічні події Євромайдану в 2014 році, зокрема загибель великої кількості учасників протестів та безліч постраждалих. Тоді сам собі сказав, що хочу бути тим, хто змінить щось в нашій країні на краще, і таке рішення якраз співпало з реформою правоохоронних органів».
Декілька років Олександр Сікорський працював у слідчому відділі відділу поліції №2 Одеського районного управління поліції №1, де розслідував вбивства, умисні тяжкі тілесні ушкодження та інші резонансні злочини.
Коли ж у 2022 році російські війська розпочали повномасштабне вторгнення на територію України, до завдань молодого слідчого додалося ще й документування злочинів, вчинених окупантами на території Одеси, та допомога всім, хто її потребував.
Вже у березні Олександр вирішив вступити до зведеного батальйону Національної поліції України «Цунамі» та приймати безпосередню участь у бойових діях, аби захищати свою державу. Протягом трьох місяців під час тренувань сапери, стрілки, бойові медики та інші фахівці ділились з поліцейським своїм досвідом, що допомогло йому пройти вступні випробування до спецпідрозділу та вже влітку поїхати з новими побратимами на Херсонський напрямок.
«Перший бойовий вихід був важким як фізично так і морально. Поле бою, спереду ворог, якому не місце на нашій землі, збоку побратими з позивними «Артист» та «Капа», на дружнє плече яких можна розрахувати, а позаду - за сотні кілометрів в Одесі, родина, яку треба захищати не дивлячись ні на що»,- згадує поліцейський.
«Щоб ворожі сили краще розлітались на атоми, через декілька місяців я засвоїв навички професії аеророзвідника і корегувальника вогню нашої артилерії. Після цього всі бойові виходи розпочинались з розвідки околиць, де засідали окупанти, та корегування вогню по них, а вже згодом фраза артилеристів «Гармата, вогонь» і знищення тих, чия нога не мала б ступати тут й на секунду»,- стверджує Олександр Сікорський.
Одним з найбільш вдалих та вирішальних боїв на Херсонщині, які згадує поліцейський, це бій за село Давидів Брід Херсонської області: «Ввечері ми побачили у лісі ворожий танк, і одразу ж скерували туди артилерію. Як виявилось згодом, це врятувало життя сотні українців і надало нам змогу не тільки звільнити село від російських окупантів, а й просунутись в інші населені пункти, де вони «поселились».
Навесні 2023 року Олександр Сікорський був вимушений через сімейні обставини повернутися до Одеси на посаду слідчого.
Втім, роздуми про захист рідних у складі бойового підрозділу не покидали правоохоронця, і вже в лютому 2024 він долучився до Обʼєднаної штурмової бригади Національної поліції «Лють», у складі якої відвойовував території Харківської області, а нині продовжує проходити службу на Донеччині, де відповідає за управління fpv-дронів, які не тільки допомагають «бачити» ворога з висоти, а й доставляють їм «подарунки».
Деякі громадяни схильні до твердження, що «поліція не воює», з цього приводу боєць «Люті» говорить: «Таке твердження цілком хибне. Я знайомий з правоохоронцями, які стали на захист країни в 2014 році, а також з тими, хто приймає активну участь у бойових діях з першого дня повномасштабної війни. Всі вони виборювали та виборюють незалежність України і кожен її шматочок по сьогоднішній день в гарячих точках. Одним з тих поліцейських, хто неодноразово брав участь у правоохоронних операціях, мав досвід боротьби з окупантами та завжди ділився ним, був командир штурмового полку «Цунамі» бригади Нацполіції «Лють» Олександр Гостіщев, який, на жаль, загинув під час одного з ракетних обстрілів Одеси. Він був гідним керівником, хорошою людиною і тим, у кого хотілось і було чому повчитись».
А от на запитання, що дає сили на боротьбу з окупантами, правоохоронець без роздумів каже: «Сімʼя, дружина і маленький син. Вони хоч і далеко, але завжди поруч - у серці і на шпалерах мобільника. Думки про рідних, не дають опустити руки, адже насправді сьогодні ми з колегами вибиваємо росіян з української землі, посилаючи їм «привіти» з артилерії та fpv-дронів, аби у майбутньому з ними не воювали наші діти, і чим швидше ми це зробимо, тим швидше настане перемога України і ми повернемось до своїх рідних».
Одеське районне управління поліції №1
