9 серпня виповнилося би 110 років Давиденку Василю Григоровичу

Він увійшов в історію мужнім воїном, чесним і справедливим правоохоронцем, талановитим журналістом та письменником, одним із засновників музею правоохоронних органів Одещини. Пам’ятаємо, пишаємося, вшановуємо.

Народився Василь Григорович Давиденко 9 серпня 1913 року на Чернігівщині у бідній селянській родині. Дитинство хлопчика припало у страшні роки Першої світової війни, яка забрала в нього батька, важкі післявоєнні роки, коли не було змоги вчитися, а так хотілося. Аж в одинадцятирічному віці у Василя з’явилася можливість ходити до школи за 12 кілометрів від дому. Але відстань – не перешкода, коли хочеш оволодіти знаннями. Старанний і тямущий юнак досяг омріяного.

. 

Почав писати оповідання, юного Василя публікували в газетах, а згодом взяли сільським кореспондентом. Там, у редакції, хлопець познайомився з письменником Іваном Кіндратовичем Микитенком, про якого згодом написав оповідання «Людина Великої душі». З його легкої руки молодого сількора відправили вчитися до Харківського інституту журналістики, який він успішно закінчив. 

А 1935 році його викликали в райком і оголосили, що він йде працювати слідчим у Прилуцьке відділення міліції. Цей час вважається початком професійної кар'єри Василя Григоровича Давиденка. Через два роки його, молодого слідчого, перевели працювати в Чернігівське обласне управління. Це були страшні для країни роки – час правління наркома Єжова. Час репресій, час немилості для Давиденка, який працював виключно по правді. Але події в ті часи були дуже мінливі. У 1938 році Єжова і його поплічників розстріляли, а опальному слідчому, за те що виступив борцем за справедливість, запропонували очолити Чернігівський відділ міліції.

22 червня 1941 року вибухнула Друга світова війна, і вже на початку липня Василь Давиденко був мобілізований. Він брав участь у важких боях у складі 98-го прикордонного загону, 57-ї штурмової інженерно-саперної бригади, неодноразово отримував поранення, але після лікування завжди повертався у стрій, на передову.

Давиденко блискуче виконував в тилу ворога секретні завдання. Йому доручили захоплення запеклого фашистського карателя Вернера, який був помічником коменданта (фабрики смерті), що відібрав життя у безлічі невинних людей. Вправно провів операцію з ліквідації шпигунської мережі Абверу. 

За роки війни Василь Григорович Давиденко був нагороджений багатьма почесними нагородами. А після війни, повернувшись на рідну землю, залишився в строю, пішов туди, де були потрібні сміливі і чесні люди – в органи правопорядку. Обіймав керівні посади в територіальних підрозділах правоохоронних органів Одещини.  Під його керівництвом було розкрито ряд резонансних злочинів: групу фальшивомонетників Ямпільського, низку складних розкрадань, затримано високопоставлених хабарників.

У кінці 1959 року унаслідок багаторічної напруженої роботи дали знати про себе отримані поранення. Довелося піти у відставку, підлікуватися, але не довго. За кілька місяців Василь Григорович повернувся до роботи в одеський гарнізон міліції, яку з величезним ентузіазмом поєднував із журналістською діяльністю.

Тоді виникла думка про вивчення історії правоохоронних органів Одеського краю і створення музею для нащадків. Кілька років Василь Григорович працював в Одеському державному архіві, нотатки, зроблені ним, стали основою для створення музею. Потім більше 10-ти років пішло на збір експонатів. За активної участі тодішнього начальника Управління та великої групи ветеранів у 1980 році музей гостинно відчинив свої двері, а очолив його Василь Григорович Давиденко.

У наступні роки йому було вручено почесні дипломи та винесені подяки від Одеської секції ветеранів війни-однополчан, МВС України, Одеської державної адміністрації, Спілки журналістів і багатьох інших організацій. Його вмілому перу належать три книги і кілька сотень нарисів, оповідань, статей і заміток, присвячених життю і діяльності органів правопорядку.

Василь Григорович Давиденко опікувався музеєм 30 років поспіль, до останніх днів свого життя. Він покинув цей світ у 96 років, але пам'ять про нього залишилася у музеї, експонатах, оповіданнях…

Сьогодні його справу продовжують наступники, музей оновлюється, поповнюється новими експонатами. В ньому багато архівної історії про минулі покоління правоохоронців, яку раніше приховували, забороняли, а також нової, про наших доблесних сучасників.