Ветерани органів внутрішніх справ Микола Поніч, Сергій Аврамідіс та Олександр Якубський: у Прип’яті охороняли оселі від мародерів та звозили опромінену техніку у могильник

Минуло майже 40 років, а дзвони по Чорнобилю досі відзиваються у їхніх серцях чорним набатом.

Тодішній правоохоронець із Одеси Микола Олександрович Поніч працював черговим по Прип’яті з травня 1986 до серпня 1987. Його та інших міліціонерів відрядили у зону радіаційного зараження для виконання службових обов’язків, насамперед для захисту покинутих домівок громадян від мародерів. Згадує, що цей час був важкий не тільки з причини розуміння негативних наслідків для здоров’я, а й через усвідомлення, що в один момент місто вмерло – люди вимушено покинули його. Через деякий час після повної тиші співробітники міліції почали чути «клич про допомогу» покинутих тварин у зачинених будинках та квартирах.

«Моторошно, коли місто виселене і немає жодної живої душі, тільки собаки виють в порожніх оселях. Люди думали, що їдуть на 2-3 дні та брали з собою лише необхідні речі. Однак, пройшов тиждень, два, місяць – ніхто не повернувся, а якщо і були охочі, то їх просто не пускали. На початку було дуже важко. Я взяв із собою всю форму, яку мав. Але через зараження вона швидко була зіпсована. На станції просили бодай якісь костюми, які використовували атомщики. Кріпили на них шеврони та кокарди, і так несли службу», - згадує Микола Олександрович. 

А ізмаїльчанин Сергій Георгійович Аврамідіс поїхав у Прип’ять добровольцем у складі зведеного батальйону правоохоронців у листопаді 1986 року, одразу після закінчення Одеської спецшколи міліції. Молодий правоохоронець розказує: ніс службу у 10-кілометровій «зоні відчуження». Протягом шести місяців патрулював вулиці, проводив роботи з огородження забрудненої території, збирав опромінену техніку та звозив її у могильник. І так само без особливих засобів безпеки, хіба лиш з дозиметрами і марлевими масками.

Поділився спогадами про службу в Чорнобилі і тодішній правоохоронець із Білгорода-Дністровського Олександр Григорович Якубський. 

«Коли я навчався і був курсантом, нас підняли за тривогою та відправили у складі зведеного загону на евакуацію місцевого населення у місто Прип’ять. У перші дні ми здійснювали охорону правопорядку на вулицях міста, охороняли будівлі від мародерів. Дуже важко було дивитись, як жителі такої гарної місцевості залишали домівки, кидаючи майже все. Але вражала відданість своїй справі співробітників електростанції, пожежників, співробітників правоохоронних органів та інших спецслужб, які, власне, ціною життя робили все можливе, аби ліквідувати катастрофу, зменшити її наслідки та зберегти життя й здоров’я інших людей», - поділився спогадами Олександр Григорович.

Низько вклоняємось ліквідатором за героїзм. Ми завдячуємо життям всім, хто не дозволив лиху поширитися, та зичимо вам здоров'я й довгих років мирного, тихого, щасливого життя.

Відділ комунікації поліції Одещини 

(За матеріалами територіальних підрозділів)