Дитяча мрія, що стала покликанням: історія криміналістки Анастасії Антової, яка несла службу в героїчному Маріуполі, а нині документує злочини в рідній Одесі
Попри молодий вік, капітан поліції має за плечима вражаючий досвід. Вона поєднує рішучість і витримку, впевнено тримаючи в руках зброю на блокпостах і криміналістичну валізу під час збору речових доказів. Її приклад є підтвердженням того, що жінки в поліції здатні виконувати будь-які складні завдання.
Анастасія з дитинства мріяла про службу в поліції.
«У школі на патріотичному заході я побачила представників поліцейського вишу. Їхній однострій справив на мене таке враження, що я вирішила стати слідчою. Батьки спершу хвилювались, мріяли для мене про «жіночніший» фах, але згодом підтримали: разом відвідали день відкритих дверей в Одеському державному університеті внутрішніх справ, а після мого зарахування на факультет слідства сказали: мрії справді збуваються, якщо в них вірити», - згадує поліцейська.
Закінчивши навчання з відзнакою, Анастасія розпочала службу слідчою в Одеському районному управлінні поліції № 1, тоді ще Київському відділі поліції.
«Перший виїзд був на виклик щодо незаконного зберігання наркотиків. Я й не уявляла, наскільки це поширена проблема. А от серед курйозів згадую випадок, коли повідомили про виявлення літньої жінки без ознак життя. Приїхавши, я перевірила пульс бабусі і з’ясувала, що вона просто спить», - усміхаючись, розказує Анастасія.
Через два роки вона вступила до батальйону поліції особливого призначення «Шторм» і вирушила до Маріуполя. Там несла службу на блокпостах, перевіряла авто на наявність зброї, людей – на причетність до ДРГ.
«Найболючіше було бачити наслідки обстрілів, заміновані мости, зруйновані будівлі, очі дітей і літніх людей, які не могли покинути домівки. Те, що ще вчора бачила в новинах, тепер було перед очима. А той, хто це зробив, – за кілька кілометрів від мене», - зізнається поліцейська.
У ротації вона потоваришувала з поліцейською з Нової Каховки з позивним «Мала». Пояснює: «Вона вражала мене мужністю. Як і я, завжди просилася на найсерйозніші завдання разом із хлопцями».
Анастасія обрала собі позивний «Пума» через любов до котів.
Сміється: «У Маріуполі їх було не менше, ніж в Одесі. Ми ділилися з ними їжею, а вони приносили нам у бліндаж «здобич» у вигляді пацюків».
Протягом 20 місяців служба біля маріупольського заводу «Ілліча» стала для Анастасії Антової справжнім випробуванням, що гартувало характер і професійну витримку. Тоді вона й гадки не мала, що менш ніж за рік цей промисловий гігант увійде в історію як один із символів незламності Маріуполя, прихисток для військових і цивільних, форпост мужності, що тримався попри все. Для неї особисто завод назавжди залишиться місцем, де вона формувалась і як поліцейська, і як людина.
Повернувшись наприкінці 2021 року до Одеси, Анастасія перевелася в підрозділ спеціалістів-криміналістів Одеського районного управління поліції № 1. З початком повномасштабного вторгнення російських військ в Україну вона спокійно зібрала тривожну валізу і продовжила службу. Досвід Маріуполя додавав упевненості у надзвичайних ситуаціях.
Перші дні повномасштабної війни для неї – не лише захист Одеси, а й тривога за батька, який вступив до морської піхоти і вирушив на ротацію до окупованої Херсонщини.
«Ми домовились, що він дзвонитиме, щойно зможе. Але одного дня слухавку взяв його побратим і сказав: батько – 300-й. Щоб з’ясувати, в якій лікарні тато, я обдзвонила, мабуть, всі, описувала родимки на його тілі. Врешті знайшла і приїхала».
Через травми батько не зміг повернутись до служби, але родина Антових активно волонтерить: збирає амуніцію, дрони, речі для військових – підтримує словом і ділом.
«Минулого року я долучилась до проєкту зі збору коштів на бронежилети для жінок-військових. Ми взяли участь у фотосесії для календаря, а всі кошти спрямували на спорядження для наших захисниць», - розповідає поліцейська.
Сьогодні Анастасія працює криміналісткою в Одесі. Вона виїжджає на місця злочинів, у тому числі воєнних, збирає речові докази, які будуть ключем до істини і справедливості у слідстві й суді.
«Я знайшла себе у криміналістиці. Найцінніше для мене, що навіть у найскладніших умовах війни криміналістика допомагає повернути ім’я тим, хто віддав життя за Україну. Ми займаємося ідентифікацією тіл військовослужбовців: відновлюємо шкірний покрив, знімаємо відбитки, проводимо порівняння зразків ДНК. Іноді ключем стає навіть крихітний слід на запальничці чи фрагмент кістки. Усе це дозволяє рідним отримати відповідь, на яку вони так чекають, а мені додає впевненості у тому, що я на своєму місці», - підсумувала криміналістка.
Одеське районне управління поліції № 1
