Завдяки їхнім зусиллям, самовідданості та героїзму вдалося врятувати Україну та світ від ядерної катастрофи. Самі ж учасники ліквідації аварії скромно говорять – просто працювали, як і всі.

Першими й найвідчайдушнішими рятувальниками були пожежники, які гасили полум'я на ядерному ректорі, а також правоохоронці та військові, що проводили евакуацію населення, охороняли небезпечну зону, патрулювали заражені радіацією райони та протидіяли мародерам.

Олександр Якубський з Білгород-Дністровського району зізнається: для нього Чорнобиль назавжди закарбувався у пам’яті. Він якраз знаходився у Києві на навчанні, тож  його разом з колегами підняли по тривозі 26 квітня і відразу направили на локалізацію пожежі та охорону правопорядку в місті. «Крім «тривожних валіз» у нас нічого не було, нам привезли цистерну з водою, щоб можна було помитись. Та нас, молодих, це зовсім не лякало. На ночівлю нас розмістили в автобусах, на яких ми приїхали та які поставили в яблуневому саду. Там і жили три доби, поки нас замінили військовими», - згадує ветеран.

Також одним із перших у травні 1986 року вирушив до Чорнобиля співробітник ДАІ Одещини Андрій Осадчий. Він слідкував за безпекою дорожнього руху у Чорнобильській зоні, і на запитання, що найбільше його вразило, відповів: колони бетономішалок. Машини цілодобово їхали до місця аварії, пізніше він зрозумів, чому саме - потрібно було якнайшвидше побудувати саркофаг над реактором.

А от співробітник паспортного столу Котовського МВВС Ігор Двойнос на все життя запам'ятав погляди людей, яким доводилося залишати свої будинки й нажите майно. Як згодом виявилося, назавжди. «Вони дивилися на нас, як на ворогів, а ми не могли їм дозволити залишитися в небезпечній зоні», - згадує пенсіонер.

Їх колега Володимир Головко знаходився у «зоні відчуження» чотири місяці. Він порівнює сьогоднішній карантин з тодішніми подіями, коли потрібно було носити засоби захисту від радіації, і ті, хто нехтував цим, отримали значні дози опромінювання. Чоловік згадує, як йому довелося жити на дачах, в садах яких дозріли велетенські яблука, але їсти їх було не можна.

Ветерани Олександр Єремєєв та Микола Кучер розповідали молодшим колегам, як несли службу в зоні відчуження, а по закінченню небезпечного відрядження працювали в Балтському районному відділі міліції.

У Доброславі Володимир Шум, Микола Давискиба та Петро Миргород пригадували – були друзями ще до тієї трагедії, разом служили в тоді ще Комінтернівському райвідділі, а дізнавшись про аварію, не вагаючись, поїхали до зони ЧАЕС на допомогу колегам.

Роздільнянські правоохоронці Анатолій Стародуб, Михайло Балухатий, та Анатолій Слободян охороняли територію біля Чорнобильської АЕС. Згадують, що навіть у ті скрутні часи не втрачали оптимізм та віру у свою справу, у те, що повернуться до своїх рідних живими та здоровими.

Схожі та кожного разу унікальні, як будь-яка життєва історія, спогади лунали всією Одещиною. Учасники ліквідації техногенної катастрофи все ще зберігають посвідчення та перепустки до закритої зони, поіменно пам’ятають усіх колег з правоохоронних служб, рятувальників, лікарів та медсестер, з якими працювали пліч-о-пліч. Дехто з них помер від променевої хвороби під час виконання службових обов’язків, інші – покинули близьких з часом, назавжди залишившись у їх пам’яті.

Пишаємося нашими колегами, які зробили вагомий внесок в ліквідацію наслідків атомної катастрофи на ЧАЕС, бажаємо їм міцного здоров’я, довгих та щасливих років життя.

Відділ комунікації поліції Одеської області
За матеріалами Подільського районного управління поліції
та інформацією територіальних підрозділів поліції